Історія та походження карбюраторів WEBER - EDOARDO WEBER

Про Едоардо Вебера

Цікаво прочитати про походження та історію карбюраторів WEBER.

Надано BitsofItaly.com

Едоардо Вебер залишив свою фабрику карбюраторних фірм Weber у Болоньї, Італія, 17 травня 1945 р. Для ранньої вечірньої "прогулянки здоров'я" до свого дому - і більше ніколи його не бачили. (фотографія надана архівом Магнеті-Мареллі, Італія)

Народився в Турині 29 листопада 1889 р. Едвард Вебер успадкував від свого діда, модельєра, та свого батька, техніка з виробництва машин для прядіння та ткацтва, захоплення механікою. Закінчивши професійне училище в 1904 році, він працював робітником у механічному цеху та конструктором. Починаючи з 1907 року, штат FIAT був високо оцінений за його досвід, з тим щоб отримати в 1912 році посаду інспектора двигунів та автомобілів. Наступного року його перевели у відділення Болоньї майстром. Після Першої світової війни він обіймав ту ж посаду у філії Феррари. повернувшись до Болоньї, у 1923 році він спільно із трьома партнерами - італійською фабрикою Weber Carburetors - зі штаб-квартирою у Віале-Масіні, потім у Віа-Кайролі.

Незважаючи на хорошу якість першого карбюратора, призначеного для вантажних автомобілів, початок був проблематичним, настільки, що Вебер взяв у власність власну компанію. Вдячність за винахідливий пристрій, що застосовується до карбюраторів FIAT 501, джерела живлення Bursar-Super-Power, призвела до його прийняття для 505, а з обробкою - до спортивних версій. Але це був новий карбюратор, який називали "касетою", щоб дати поштовх виробництву Weber. Він також розпочав співпрацю з середовищем автогонок: карбюратори компанії Bolognese будуть використовуватися на Fiat, Maserati, Alfa Romeo, Ferrari, керованими найбільш успішними гонщиками. У 1937 р. Після рішення FIAT встановити на свої автомобілі карбюратори серії Weber було необхідним будівництво великого нового заводу у Віа Тимава, який відкрився 21 квітня 1940 р., З сучасними добре обладнаними відділами та різними службами для робітників. Ми знайшли роботу близько 400 робітників. Едоардо Вебер, названий у 1937 р. Лицарем корони Італії, в 1943 р. Також був удостоєний звання Кавальєре дель Лаворо.

Війна ще того самого року сильно вплинула на продуктивну діяльність, яка була фактично військовою та здійснювалася військовими порядками; пізніше йшло за німецькою окупацією заводу, з подальшою передачею робітників і рослин у сарай в Баццано, і, нарешті, трагічним кінцем після звільнення Болоньї стало зникнення Едуарда Вебера в умовах, які ніколи не були розряджені. 17 травень 1947 . Для відновлення компанії, на щастя, після уникнення бомбардувань, але у великих труднощах, пов'язаних з втратою його засновника, активно сприяло посиленню ФІАТ, яка взяла на себе головний акціонер. Починаючи з 1952, Вебер став невід'ємною частиною ланцюга поставок компонентів групи Турін, злившись тоді, в 1987, в іншу філію компанії Magneti Marelli.

Наступна Історія інтересу:

Вебер із спортивного та екзотичного автомобіля Hemmings

Березень 2012 р. - Девід Лейченс

Коріння Fabbrica Italiana Carburatori Weber сягає Туріну, Італія, і молодого випускника Політехнічного університету в Туріні на ім'я Едоардо Вебер. Хоча він народився і виріс в Італії, прізвище було рішуче німецьким - англійською, це було б Вівер - подарунок від його швейцарського батька. Як і багато інших європейських автомобільних промисловців, Вебер розпочав свою діяльність у Fiat, використовуючи диплом інженера, щоб знайти роботу на заводі в Турині, перш ніж перейти в 1914 році на роботу до дилера Fiat в Болоньї.

Ціни на бензин були високими в роки, відразу після Першої світової війни, і це призвело Вебера в 1920 році до його першого комерційного успіху - переробного набору, який дозволив би вантажівкам працювати на гасі, який був дешевшим. П'ять років потому він випустив на ринок свій перший карбюратор, геніальний пристрій, призначений для роботи з переробкою верхнього клапана / нагнітача для нового чотирициліндрового сімейного автомобіля Fiat, 501.

Карбюратор Weber “Econo Supercharger” вирізнявся тим, що він мав дві бочки різного діаметру. Менше горло використовувалось лише на низьких швидкостях, а наддув компресора просто кровоточив в атмосферу; при широко відкритому дроселі нагнітач подавав двигун через велике горло.

Вебер незабаром зрозумів, що його карбюратор працюватиме так само без нагнітача, що дозволить двигуну отримати хороший пробіг у газі на більш низьких швидкостях і кращу продуктивність за вимогою. Це стало популярною модифікацією для 501, особливо серед власників таксі.

Маючи давній інтерес до перегонів - він загнав 501 на третє місце на змаганнях Il Circuitao di Mugello 1920 року, в яких молодий Енцо Феррарі пілотував Isotta-Fraschini до DNF - було природно, що Вебер був би потягнутий до проектування карбюратори для змагальних машин. Автомобіль Maserati об'ємом 1,100 куб. См Гран-прі 1931 року оснащений односторонніми карбюраторами Weber з двома рівномірними бочками. Alfa Romeo також використовувала карбюратори Weber на своїх гоночних автомобілях - пара 50 DCO на наддувовій прямій вісімці 2900 і триствольний 50 DR3C на 158. Weber пішов далі, розробляючи карбюратори з подвійними поплавковими чашами, щоб запобігти паливне голодування в жорстких поворотах.

Вебер заявив про свій успіх у перегонах до комерційного успіху. Його компанія стала постачальником оригінального обладнання практично для кожного виробника автомобілів в Італії. Фіат, який колись був роботодавцем Едоардо Вебера, тепер став його найбільшим клієнтом, вказавши свої карбюратори замість французького виробництва Solexes, який раніше був прихильним. Угода між двома компаніями, досягнута в середині 1930-х років, дозволила і вимагала від Вебера побудувати більший завод на болоньйській вулиці Віа дель Тімаво.

На травні 17, 1945, Едоардо Вебер покинув фабрику для вечірньої прогулянки до свого будинку, і його ніколи більше не бачили. Обставини його смерті виявляються невирішеними, хоча переважна теорія, схоже, полягає в тому, що він був серед тих, чия підтримка фашистів перетворила його на мету партизанів.

Фіат взяв на себе повний контроль над компанією в 1952 році, продовжуючи розширювати асортимент. Врешті-решт охоплення Вебера поширилося не лише на Італію, але й на всю Європу. Карбюратори Weber можна знайти на Aston Martins, BMW, Porsches, Renault, Volkswagens та інших. Запчастини були далеко не забуті; комплекти для переробки були доступні для Audi, Austin-Healeys, Datsuns, MG, Mercedes-Benzes та Toyota, серед інших. Веберс обіцяв кращих характеристик і простішого налаштування, ніж вуглеводи, і був вдосконаленням, який міг зробити будь-який любитель гайкового ключа.

Карбюратори Weber вперше були ввезені до США на початку 1950, де вони стали вибором водіїв Jaguar і MG, які змагаються з конкуренцією. Weber DCDs були болт-на заміни для Solexes під капоти Opels та Alfa Romeos, в той час як DGV знайшли будинок на багатьох MGA.

У 1986 році Fiat взяв під контроль головного конкурента Weber, Solex, об'єднавши обидва підрозділи Raggruppamento Controllo Motore Magneti Marelli, на той час також філію Fiat. Виробництво карбюраторів припинилось, коли фокус перейшов до впорскування палива та електронних систем управління двигуном, і повністю закінчилося в Болоньї 1992 року. У 2001 році Raggruppamento Controllo Motore було реорганізовано як Magneti Marelli Powertrain.

Проте історія карбюратора Вебера ще не закінчилася. На початку 1990-х років виробництво було перенесено в Мадрид, Іспанія, де воно продовжується донині. Ось чому всі справжні Вебери зараз мають марку "Зроблено в Іспанії".

Ця стаття спочатку з’явилась у випуску журналу Hemmings Sports & Exotic Car за березень 2012 року.

Група фотографій:
Едуардо Вебер вкрай ліворуч (близько 1933). Інші (зліва): Джуліо Рампоні, Карло Феліче Троссі та Енцо Феррарі з команди Скудерія Феррарі. Автомобіль - Alfa Romeo 8C “Monza”.

http://www.bitsofitaly.com/weber-rep…/edoardo–weber-history

Сподіваюся, вам сподобалася ця трохи історії авто.

Дякую bitsofItaly для того, щоб поставити його разом!

Еммануель Грігоріу